Режисерки та сценаристки, членкині Української Кіноакадемії та НСКУ, учасниці і лауреатки багатьох міжнародних кінофестивалів, співзасновниці та фестивальні дистриб’юторки Letter To Fest Distribution.
Закінчили Київський міжнародний університет за спеціальністю режисура кіно і телебачення та Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність драматургія кіно і телебачення.
– Що нового ви дізналися про себе за час пандемії?
Оксана:
– Мені неймовірно подобаються порожні вулиці і невелика кількість машин.
– Мені неймовірно подобаються порожні вулиці і невелика кількість машин.
Марина:
– Я навчилася розрізняти знайомих мені людей по очах, якщо вони в масці. Що без маски легше дихати. Що треба думати про оточуючий світ, особливо про екологію. Цінувати людей, які поруч – рідних, друзів. Завжди думати про альтернативний варіант роботи, якщо до цього було все офлайн.
– Я навчилася розрізняти знайомих мені людей по очах, якщо вони в масці. Що без маски легше дихати. Що треба думати про оточуючий світ, особливо про екологію. Цінувати людей, які поруч – рідних, друзів. Завжди думати про альтернативний варіант роботи, якщо до цього було все офлайн.
– Що було для вас найтяжчим викликом на самому початку?
Марина:
– Мабуть, як і у всіх – карантин. У творчості викликом стало відсутність багатьох професійних подій у сфері кіно і зменшення роботи. Зараз я переважно працюю як сценарист, а це в більшості випадків дистанційна робота і вона ідеально підходила на час карантину. Тому робота була, хоча в іншій формі, в інших об'ємах.
– Мабуть, як і у всіх – карантин. У творчості викликом стало відсутність багатьох професійних подій у сфері кіно і зменшення роботи. Зараз я переважно працюю як сценарист, а це в більшості випадків дистанційна робота і вона ідеально підходила на час карантину. Тому робота була, хоча в іншій формі, в інших об'ємах.
Оксана:
– Відсутність якихось масових заходів, пов'язаних з кіно. Особливо, прем'єр фільмів, де щотижня можна було побачити свої колег.
– Відсутність якихось масових заходів, пов'язаних з кіно. Особливо, прем'єр фільмів, де щотижня можна було побачити свої колег.
– І що стало порятунком?
Оксана:
– Робота! Робота сценаристом дозволяє працювати з дому. Обговорювати ідеї по телефону або зуму. І такої роботи було достатньо, і навіть мріялось посидіти без діла, як це робило багато людей під час локдауну.
– Робота! Робота сценаристом дозволяє працювати з дому. Обговорювати ідеї по телефону або зуму. І такої роботи було достатньо, і навіть мріялось посидіти без діла, як це робило багато людей під час локдауну.
Марина:
– Гадаю, те, що я живу в приватному будинку і не мала обмежень стінами квартири. Це дві мої собані, з якими можна було кожен день гуляти за межами будинку. І друзі, з якими влаштовували конференції в месенджері й зумі ледве не щоденно.
– Гадаю, те, що я живу в приватному будинку і не мала обмежень стінами квартири. Це дві мої собані, з якими можна було кожен день гуляти за межами будинку. І друзі, з якими влаштовували конференції в месенджері й зумі ледве не щоденно.
– Які з’явилися у вашому житті нові звички, ритуали?
Марина:
– Мабуть як і у всіх – носити маски, постійно користуватися антисептиком, діставати телефон і всім показувати сертифікат про вакцинацію. Щодо моїх особистих – то майже нічого не змінилося. Навпаки хочеться, щоб все було як до пандемії, тому намагаюся жити як раніше.
– Мабуть як і у всіх – носити маски, постійно користуватися антисептиком, діставати телефон і всім показувати сертифікат про вакцинацію. Щодо моїх особистих – то майже нічого не змінилося. Навпаки хочеться, щоб все було як до пандемії, тому намагаюся жити як раніше.
Оксана:
– Оскільки я і раніше багато працювала вдома, то мало що змінилось. Хіба що інколи зустрічаєшся з людьми в зумі, хоча можна це було б зробити і вживу.
– Оскільки я і раніше багато працювала вдома, то мало що змінилось. Хіба що інколи зустрічаєшся з людьми в зумі, хоча можна це було б зробити і вживу.
– Які зміни ви бачите у своїй сфері, серед колег?
Оксана:
– Сфера кінематографу постраждала внаслідок обмежень щодо кількості людей на знімальному майданчику, фестивалі почали показувати фільми онлайн, кінотеатри зачинялись. І тепер дуже важко повернутись до того, як було раніше.
– Сфера кінематографу постраждала внаслідок обмежень щодо кількості людей на знімальному майданчику, фестивалі почали показувати фільми онлайн, кінотеатри зачинялись. І тепер дуже важко повернутись до того, як було раніше.
Марина:
– Думаю, це швидше якісь внутрішні зміни, які впливають на нашу творчість. Адже пандемія розкрила якісь сторони особистості, які в інших обставинах можна було б і не побачити – життя в замкненому просторі, відсутність соціального життя, спілкування з обмеженою кількістю людей і т.д. – і це все стає матеріалом для творчості, для сценаріїв, майбутніх фільмів.
– Думаю, це швидше якісь внутрішні зміни, які впливають на нашу творчість. Адже пандемія розкрила якісь сторони особистості, які в інших обставинах можна було б і не побачити – життя в замкненому просторі, відсутність соціального життя, спілкування з обмеженою кількістю людей і т.д. – і це все стає матеріалом для творчості, для сценаріїв, майбутніх фільмів.
– Що спонукало тебе взяти взяти участь у проекті?
Оксана:
– Оксанка Боровець! І трошки вільного часу. В тебе не буває поганих проектів)
Марина:– Оксанка Боровець! І трошки вільного часу. В тебе не буває поганих проектів)
– По-перше, ми знайомі вже -нну кількість років і я довіряю твоєму професійному баченню. По-друге, це актуальна тема. Останнім часом доводиться спостерігати в сфері кінематографу, де я працюю, велику кількість оголошень в соцмережах про пошук роботи. Думаю, що це пов'язано з карантином. Наслідки локдауну відчуваються поступово і саме зараз, напевне, приходиться пік. Я так само на початку року не мала проектів на майбутнє. Зараз вже є.
– Розкажи про свої відчуття під час зйомки.
Оксана:
– Дивно людині, яка працює за кадром, опинитись в кадрі. Відчувала себе колодкою.
Марина:– Дивно людині, яка працює за кадром, опинитись в кадрі. Відчувала себе колодкою.
– Позитивні. Тому що зібралася дуже хороша професійна команда. Не було ніяких рамок. Дружня атмосфера. Ну, і думаю, бажання голосніше сказати про проблеми завдяки участі в проекті IsolARTed.
– Чи має мистецтво кордони?
Марина:
– На мою думку, не має. Просто треба його показувати, а не творити і ховати в полицю столу. Полиця і є тими обмеженнями
– На мою думку, не має. Просто треба його показувати, а не творити і ховати в полицю столу. Полиця і є тими обмеженнями
Оксана:
– Кордони є в головах людей. У кожного свої. Головне, не перейти ті кордони, коли мистецтво перестає бути мистецтвом.
– Кордони є в головах людей. У кожного свої. Головне, не перейти ті кордони, коли мистецтво перестає бути мистецтвом.
– Чи може існувати світ без кордонів?
Оксана:
– Може. Але це буде зовсім інший світ.
– Може. Але це буде зовсім інший світ.
Марина:
– Якщо говорити образно, то думаю, кордони ми створюємо у своїй голові. Мистецтво – це річ, яка може нам відкрити ці кордони, навіть коли ми сидимо вдома на карантині.
– Якщо говорити образно, то думаю, кордони ми створюємо у своїй голові. Мистецтво – це річ, яка може нам відкрити ці кордони, навіть коли ми сидимо вдома на карантині.
– Чи може існувати світ без мистецтва?
Оксана:
– Ні, тому що мистецтво – це те, що дозволяє нам пам'ятати те, чого ми ніколи не знали. Кіно, книги, живопис, архітектура – це речі, які переживають століття і доносять до нас уривки чужих життів у якійсь чудовій формі.
– Ні, тому що мистецтво – це те, що дозволяє нам пам'ятати те, чого ми ніколи не знали. Кіно, книги, живопис, архітектура – це речі, які переживають століття і доносять до нас уривки чужих життів у якійсь чудовій формі.
Марина:
– Може, але буде нецікаво жити. Краще хай існує з мистецтвом.
– Може, але буде нецікаво жити. Краще хай існує з мистецтвом.
– Якщо мистецтво врятує світ, то хто і як має рятувати мистецтво?
Марина:
– Мистецтво врятує фантазія. Бо поки люди можуть щось вигадати, а потім це створити і передати іншим, то мистецтво не треба буде рятувати.
– Мистецтво врятує фантазія. Бо поки люди можуть щось вигадати, а потім це створити і передати іншим, то мистецтво не треба буде рятувати.
Оксана:
– Мистецтво мають рятувати всі! Як самі митці, так і звичайні люди – глядачі, читачі, слухачі. І держава! І архіви, і музеї, і філармонії... Одним словом, всі.
– Мистецтво мають рятувати всі! Як самі митці, так і звичайні люди – глядачі, читачі, слухачі. І держава! І архіви, і музеї, і філармонії... Одним словом, всі.
– Чому люди заздрять одне одному?
Оксана:
– Не розуміють, що головне в житті – це любити, віддавати свою любов, цінувити кожну мить і бути щасливим просто з того, що маєш. І при цьому взагалі не важливо, живеш ти в пентхаузі чи в комунальній квартирі, їздиш на Лексусі чи на метро…
– Не розуміють, що головне в житті – це любити, віддавати свою любов, цінувити кожну мить і бути щасливим просто з того, що маєш. І при цьому взагалі не важливо, живеш ти в пентхаузі чи в комунальній квартирі, їздиш на Лексусі чи на метро…
Марина:
– Тому що вони не цінують те, що в них є, а лише бачать те, що мають інші.
– Тому що вони не цінують те, що в них є, а лише бачать те, що мають інші.
– Альтруїзм це реально чи неможливо?
Оксана:
– Можливо, але складно. Альтруїзму не вчать в школі, ніхто не говорить: правильно це чи ні. Тому якщо людство і дійде до того, що це стане реальним, то не раніше ніж через 100 років.
– Можливо, але складно. Альтруїзму не вчать в школі, ніхто не говорить: правильно це чи ні. Тому якщо людство і дійде до того, що це стане реальним, то не раніше ніж через 100 років.
Марина:
– На екрані в кіно це можливо. У реальному житті я такого не зустрічала, але не виключаю що альтруїзм існує.
– На екрані в кіно це можливо. У реальному житті я такого не зустрічала, але не виключаю що альтруїзм існує.
– У всіх нас однакові можливості чи ні?
Марина:
– Від народження ми всі однакові. Але ми живемо в різних обставинах, різних країнах, соціумах, які диктують нашу різноманітність. Це непогано, адже це різні погляди на життя і мистецтво. А з іншого боку, це й різні обмеження можливостей. Але я вірю, що якщо людина чогось хоче, то вона цього досягне, не дивлячись на можливості.
– Від народження ми всі однакові. Але ми живемо в різних обставинах, різних країнах, соціумах, які диктують нашу різноманітність. Це непогано, адже це різні погляди на життя і мистецтво. А з іншого боку, це й різні обмеження можливостей. Але я вірю, що якщо людина чогось хоче, то вона цього досягне, не дивлячись на можливості.
Оксана:
– Принаймні всі ми народжуємося з однаковим мозком – решта залежить від батьків і самої людини. Але нічого неможливого не існує.
– Принаймні всі ми народжуємося з однаковим мозком – решта залежить від батьків і самої людини. Але нічого неможливого не існує.
– Що таке любов?
Марина:
– Це одна з найвагоміших складових щастя. Це натхнення, відчуття потрібності, бажання творити, бажання обійняти весь світ і нагодувати безпритульну собачку.
– Це одна з найвагоміших складових щастя. Це натхнення, відчуття потрібності, бажання творити, бажання обійняти весь світ і нагодувати безпритульну собачку.
Оксана:
– Любов – це життя, знайти своїх і заспокоїтись.
– Любов – це життя, знайти своїх і заспокоїтись.
– Що буде далі?
Оксана:
– Сподіваюся, що буде довге повернення до того, як було раніше. Хоча навряд чи це можливо.
– Сподіваюся, що буде довге повернення до того, як було раніше. Хоча навряд чи це можливо.
Марина:
– Думаю, все буде добре. Люди почнуть більше цінувати ті речі, які не цінували до пандемії, берегти те, що їм дорого, не витрачати марно час, адже його не так багато, як нам здається.
– Думаю, все буде добре. Люди почнуть більше цінувати ті речі, які не цінували до пандемії, берегти те, що їм дорого, не витрачати марно час, адже його не так багато, як нам здається.
